Рейтинг:  2 / 5

Звезда активнаЗвезда активнаЗвезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активна
 

vasylkivpozhezha

У всіх ще свіжа в пам'яті пожежа на нафтобазі під Васильковим, що призвела не тільки до матеріальних збитків і викидів шкідливих речовин у повітря, а й непоправних наслідків. Резервуарів для зберігання нафти і нафтопродуктів в Україні багато, і жоден об'єкт не застрахований від такого лиха. Тому протипожежний захист потрібен обов'язково, і орієнтуватися слід не на застарілі норми й технології, а на сучасні напрацювання.

ПОГЛЯД ЗБОКУ
Пожежники мужньо боролися з вогнем, проте очевидно, що сучасної протипожежної техніки, а також плівкоутворювальних піноутворювачів, призначених для гасіння пожеж на таких об'єктах, вони не мали. Системи протипожежного захисту на об'єкті також не було. Тому погасити займання на початкових стадіях не вдалося, і пожежа набула затяжного характеру й припинилася лише після вигоряння основної маси горючих рідин. `
ЯК ПОГАСИТИ ПОЖЕЖУ В РЕЗЕРВУАРІ?
Чи не найдавніша ідея - гасіння шляхом перемішування з метою охолодження поверхні рідини, що палає, до температури, нижчої за температуру спалаху. Але реалізувати гасіння таким способом можна лише на ранніх стадіях пожежі й тільки тоді, коли горить рідина з дуже високою температурою спалаху (наприклад, машинне або турбінне масло). Отож нормативні документи гасіння шляхом перемішування не передбачають, і на практиці його не реалізують.
У різних літературних джерелах можна знайти інформацію про можливість гасіння таких пожеж порошковими, газовими, водними вогнегасними речовинами або їхніми комбінаціями. Натомість такі пропозиції становлять собою скоріше теоретичний інтерес, насамперед, через складність або практичну неможливість подавання вогнегасної речовини на всю поверхню рідини одночасно, а також через недостатнє охолодження власне горючої рідини і нагрітих унаслідок пожежі будівельних конструкцій. 3 цієї причини ймовірність повторного займання горючої рідини дуже висока (звичайно, якщо полум'я таки вдасться збити). Те саме стосується й ідеї' гасіння пожеж у резервуарах спрямованими вибухами, «імпульсною» технікою тощо.
Також хочеться застерегти відповідальних осіб від використання систем, що передбачають подавання під шар рідини, що палає, вуглецю діоксиду з балонів або ізотермічних резервуарів, а також рідкого азоту. Велика кількість газоподібної речовини з низькою температурою хоча й може за певних обставин належним чином охолодити горючу рідину та забезпечити її гасіння, проте обов'язково контактуватиме з металевими конструкціями резервуара, нагрітими до високих температур під впливом полум'я. І якщо герой фільму «Термінаіэр-2» таки оклигав після «душу» з рідкого азоту, то з резервуаром подібних чудес не буде, охоплена вогнем рідина вийде в обвалування і може просунутися далі, в тому числі за межі об'єкта, де сталася пожежа, і призвести до вельми тяжких наслідків.
Так чи так, усі відомі нам нормативні документи передбачають оснащення резервуарів для зберігання нафти і нафтопродуктів системами пінного пожежогасіння (хоча вимоги до них і різні), а також охолодження їхніх стінок водою.
ПРО ВЧОРАШНІЙ ДЕНЬ І КРОК УПЕРЕД
В Україні з часів СРСР основним засобом пожежогасіння на таких об'єктах вважають піну середньої кратності, генеровану з робочих розчинів піноутворювачів для гасіння пожеж. Це переважно так звані піноутворювачі загального призначення, які, за великим рахунком, на таке випробування не розраховані. Проте використання їх таки передбачене старими нормами.
Від 1 квітня в Україні набув чинності ДСТУ Б ЕN 13565-2:2О13 Стаціонарні системи пожежогасіння. Системи пінного пожежогасіння. Частина 2. Проектування, монтування та технічне обслуговування (ЕN 13565-22009, ІDТ). Цей стандарт передбачає гасіння пожеж у резервуарах для зберігання нафти і нафтопродуктів піною низької кратності, генерованою з робочих розчинів піноутворювачів спеціального призначення (переважно плівкоутворювальних), тобто реалізацію найефективніших із відомих технологій пожежогасіння. Хочеться вірити, що з часом цей крок уперед перетвориться на ривок.
ЧОМУ ТРАДИЦІЙНІ СИСТЕМИ НЕЕФЕКТИВНІ?
У відомих авторові літературних джерелах немає інформації про бодай один випадок, коли системи протипожежного захисту резервуарів, спроектовані за радянськими нормами, погасили б пожежу. Насправді всі ці пожежі гасили із застосуванням пересувної протипожежної техніки, і вони зазвичай набували затяжного характеру, нерідко закінчувалися тільки після повного вигоряння горючих рідин у резервуарах. Причинами неефективності були вихід з ладу генераторів піни та/або іншого обладнання внаслідок вибуху чи пожежі в обвалуванні, помилки під час проектування, неправильне монтування або технічне обслуговування системи, несправність автоматики, неналежна якість піноутворювача, утворення закритих зон, куди не потрапляла піна, тощо.
Важливим чинником недостатньої ефективності піни є й зберігання піноутворювача у вигляді робочого розчину, що з часом призводить до значного погіршення якості піни. На жаль, в Україні досі побутує така практика, і навіть тоді, коли начебто все гаразд, врешті решт, власник системи стикається з проблемою утилізації водного розчину піноутворювача. Але на цьому ми не зупинятимемося.
ДОСВІД ГАСІННЯ ПОЖЕЖУ РЕЗЕРВУАРАХ
Знову повторимося, що всі відомі пожежі в резервуарах для зберігання нафти і нафтопродуктів на території колишнього СРСР (як до, так і після його розпаду) гасили із застосуванням пересувної протипожежної техніки, причому тривалість гасіння (навіть якщо його вдавалося досягти) та інтенсивність подавання вогнегасних речовин завжди в кілька разів перевищували розрахункові (нормовані) значення. Залучали техніку і пожежників із сусідніх регіонів, звідусіль підвозили піноутворювач, у резервуарах, що палали, нерідко доводилося робити прорізи, щоб подати піну в закриті зони, тощо. А коли ставалися спінювання та викиди палаючих нафтопродуктів із резервуарів, це нерідко призводило до людських жертв і знищення техніки. Впоратися з пожежею вдавалося хіба що в одному резервуарі (коли його місткість не перевищувала 5 тис. м3), якщо ж вона встигала перекинутися ще бодай на один резервуар та/або сусідні об'єкти, то сил і засобів не вистачало, а наслідки іноді були просто катастрофічними. Натомість за рубежем, коли використовували відповідну протипожежну техніку і піноутворювачі належних класів, вдавалося погасити вогонь у резервуарах місткістю 20, 50 і навіть 100 тис. м3.
ДЕЯКІ «ХИТРОЩІ»
Свого часу недоліки, притаманні, піні середньої кратності, генерованій з робочих розчинів піноутворювачів загального призначення, намагалися компенсувати за рахунок її подавання півпідшаровим способом, тобто через гнучкий рукав, що перебуває в об'ємі горючої рідини. Опис таких технологій можна знайти і в нормативних документах розвинених держав, щоправда, піноутворювач приписано використовувати інший...
Інша, новіша ідея - використання генераторів, які забезпечують одночасне генерування піни низької та середньої кратності і тих самих піноутворювачів загального призначення. Піну низької кратності можна подати на більшу відстань, а піна середньої кратності, яку вона несе на собі, в разі піноутворювачів загального призначення ефективніша. Такий собі симбіоз.
Загалом за допомогою цих прийомів можна підвищити вогнегасну ефективність піни порівняно з подаванням її традиційними способами, проте інтенсивне контактне втягування пінних плівок у пальне, невисока термічна стійкість піни, генерованої з робочих розчинів піноутворювачів загального призначення (тобто швидке її руйнування), а також брак плівкоутворювальних властивостей однаково залишаються. Саме тому їх не можна вважати панацеєю, натомість потрібно виконувати вимоги сучасних нормативних документів.
ПЕРЕВАГИ ПЛІВКОУТВОРЮВАЛЬНОЇ ПІНИ
Якщо піноутворювач плівкоутворювальний, то на поверхні вуглеводневої рідини під час руйнування піни утворюється водна плівка, здатна екранувати її ефективніше, ніж товстий шар піни середньої кратності, одержаної з робочого розчину звичайного піноутворювача. Плівкоутворювальна піна слабко взаємодіє з пальним і дуже повільно розчиняється в ньому через значну різницю хімічної природи складників піноутворювача і вуглеводнів (основних компонентів нафти і нафтопродуктів). Піну низької кратності, генеровану з робочих розчинів плівкоутворювальних піноутворювачів, зазвичай можна подавати як на поверхню, так і під шар горючої рідини. Спливаючи крізь нього, вона не втрачає ізолювальної здатності. Далекобійність струменів піни низької кратності в кілька разів перевищує відповідний показник струменів піни середньої кратності, тобто пожежникам немає потреби наближатися безпосередньо до осередку пожежі і наражатися на небезпеку. Нарешті, така піна має помітно вищу термічну стійкість (порівняно з використанням піноутворювачів загального призначення). А це дуже важливо, адже поки внаслідок подавання піни поверхню рідини не вдасться охолодити до значень, за яких піна відносно стійка, процес нагромадження цієї самої піни на поверхні, що має зумовити припинення горіння, не розпочнеться.
Легко здогадатися, що процеси, котрі перебігають під час гасіння пожеж у резервуарах піною, генерованою системами пожежогасіння, загалом не відрізняються від тих, коли гасять пересувною протипожежною технікою. Різниця полягає в тому, що стаціонарна система пожежогасіння має спрацювати на початкових стадіях пожежі, коли горюча рідина і резервуар ще не нагрілися дуже сильно, тобто коли пожежу погасити значно легше. Це означає, що в разі використання пересувної протипожежної техніки орієнтуватися потрібно також на піноутворювачі спеціального призначення з відповідними властивостями і стволи-генератори піни низької кратності. Найбільш раціональним вибором серед піноутворювачів у разі гасіння пожеж у резервуарах для зберігання нафти і нафтопродуктів зазвичай є ті, що належать до класів «АРРР» (відомі як фторсинтетичні плівкоутворювальні) та «РРРР» (фторпротеїнові плівкоутворювальні). Звичайно, вони дорожчі за піноутворювачі загального призначення, проте різниця в ціні з викладених вище причин таки виправдана.
В Україні виробництво плівкоутворювальних піноутворювачів налагоджено, розроблено й нормативні документи щодо випробування, зберігання і застосування їх, у тому числі для гасіння пожеж у резервуарах для зберігання нафти і нафтопродуктів. Але, на жаль, світовий досвід належним чином досі не реалізовано.
Хочеться вірити, що згадані вище події таки дадуть поштовх і ситуація почне виправлятися. Побажаємо також, щоб зацікавлені особи не економили, закуповуючи піноутворювачі і відповідне «залізо» у випадкових людей. Те саме стосується й проектування, монтування і технічного обслуговування стаціонарних систем пінного пожежогасіння, а також періодичного контролювання якості піноутворювача, що зберігається в них. Не слід забувати, що лише всі складники здатні забезпечити успіх, якщо пожежа таки станеться.

Володимир Боровиков,
фахівець із стандартизації, сертифікації та якості Української федерації спеціалістів безпеки 

"Пожежна та техногенна безпека"

Поиск